Галина Аврамишина (Савицька)

http://www.w3.org/19... id='sites-page-title-header' style='' align='left'>

http://www.w3.org/19... id='sites-page-title-header' style='' align='left'> Видатні люди Петрівщини. Петрівська центральна районна бібліотека: з сайту

ГАЛУГАН Олексій Іванович
(21.03.1912,с. Баштинне- 1.11.1948, м. Полтава)
Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945). Працював у баштинській комуні імені Леніна, очолював виконком сіль-ради. У Червоній Арміїз 1935 року. Гвардії старший лейтенант, командир роти стрілецької дивізії. Відзначився при форсуванні Одера. Його рота першою увірвалася у м. Раудтен. Нагороджений орденами Олександра Невського, Вітчизняної війни II ступеня. Червоної Зірки. Після війни деякий час працював v Долииському районі. Потім жив у Полтаві, де й похований.

ГРОМІЙЧУК П. П.
Герой Соціалістичної Праці. Працювала в с. Кленовому.

ДИЧЕСКУЛО Леонід Аполлонович
(1847, с. Водяне - 9.05.1889, Румунія)
Український революційний народник. Закінчив Уманське училище садівництва і лісництва.
Вступив до Петрівської академії в Москві, звідки за активну участь у студентському русі був виключений і висланий до Єлисаветграда. У 1874 р. переїхав до Одеси, де зблизився з гуртком чайковців. Потім поселився у с. Попсльїкістому (нині Олександрійського району), щоб вести революційну пропаганду серед селянства, за що був арештований. У 1878 р. примкнув до гуртка народників «південні бунтарі». У 1879 р. брав участь у замаху на харківського губернатора Кропоткіпа, після чого втік за кордон.

ДРИГІН Василь Михайлович
(8.03.1921, с. Чечеліївка)
Учасник Великої Вітчизняної війни. Герой РадянськогоСоюзу (1945).
У дитинстві залишився сиротою, виховувався у Дніпродзсржинському дитячому будинку. У 1939 р. закінчив Дніпропетровський індустріальний технікум, Качинське військове авіаційне училище (1941). У роки війни служив у 4-й повітряній армії. Капітан, командир ланки винищувачів. Здійснив 260 бойових вильотів, збив 17 ворожих літаків. Був двічі тяжко поранений. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (трьома), Вітчизняної війни (трьома), Олександра Невського та іншими орденами й медалями. Після війни закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних Сил та Інститут народного господарства.
Полковник у відставці. Живе в Ростові-на-Дону.

ДУНАЄВ Іван Васильович
(1922, с. Груздиха Новгородської області - 18.10.1943,с. Зелене)
Учасник боїв за визволення Кіровоградщини від німецько-фашистських загарбників, Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Лейтенант, командир танка. Відзначився в боях за визволення с. Зеленого. Його екіпаж у жорстокій сутичці з ворогом знищив 15 автомашин, 146 гітлерівців, таранив фашистський танк. На могилі відважних воїнів установлено меморіальний комплекс.

ЖУРАВЕЛЬ Петро Олексійович
(1901,с. Гожнівка)
Учений-гідробіолог, доктор біологічних наук, професор. У 1926 р. закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти. Працював викладачем в інститутах Дніпропетровська і Семипалатинська.
З 1944 р. - заступник директора, а з 1947 р. - директор інституту гідробіології Дніпропетровського університету. Вів дослідження в галузі фауни великих водоймищ. Опублікував понад 120 наукових праць.

ЗАВАЛО Сергій Трохимович

(23.02.1919,с. Ганнівка)
Учений, доктор фізико-математичних наук. У 1941 р. закінчив Московський університет. У 1952 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1954 р. - доцент, з 1958 р. - доктор наук. У 1946-1957 рр. працював у Черкаському педагогічному інституті. У 1957 р. був призначений заступником міністра освіти Української РСР. Праці присвячені операторним вільним групам (математичне поняття).

КРАВЧИНСЬКИЙ Сергій Михайлович
(літературний псевдонім Степняк)
( 3.07.1851, с. Новий Стародуб - 23.12.1895, м. Лондон)
Визначний російський революціонер-народник, письменник. Дитинство пройшло в Олександрії, Єлисаветграді (Кіровограді), Умані. Закінчив Михайлівське артилерійське училище в І Іетербур.чі (1870), там же навчався в Лісовому інституті (1871 -1873). Був членом гуртка чайковців, одним з ініціаторів «ходіння в народ», фундатором партії «Земля і воля». У 1874 р. був заарештований, після втечі виїхав за кордон. Брав участь у національно-визвольному повстанні в Герцеговині (1875), повстанні анархістів її італійській провінції Беневеїто. У травні 1878 р. повернувся до Петербурга, де 4 серпня 1878 р. вбив шефа жандармів Мезенцева і наприкінці того ж року вимушений був емігрувати. З 1884 р. жив у Лондоні. Був особисто знайомий з Ф. Енгельсом, Г. В. Плехановим, К. Л. Войнич, І. Я. Франком. Для видання й розповсюдження нелегальної літератури заснував «Фонд вільної російської преси». Видав книги публіцистичних нарисів «Подпольная Россия» (1881), «Русские грозовые тучи», «Россия под властью царей» (1885), які перекладались на інші мови; художні твори «Андрей Кожухов» (1889) та «Домикна Волгс» (1896). Пропаїува в українських письменників, з багатьма листувався.

КРИШЕНЬ Павло Федорович
(12.07.1923, с. Зелене)
Доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР. Коли йому було 10 місяців, батьки переїхали до села ГІстрівського цього ж району. Тут закінч і їв 1-річ ну школу і продовжив навчання в Жовтих Водах. У 1937 р. закінчив семирічну школу і вступив до авіаційного технікуму в Запоріжжі. Після закінчення технікуму працював майстром на авіаційному заводі в Куйбишеві. У вересні 194 1 р. добровільно пішов на фронт. Був кулеметником у піхоті. При форсуванні річки Терек і захопленні Моздока був тяжко поранений в ноги й груди. Після закінчення короткострокових курсів стає механіком-водієм танка. Звільняв Прибалтику. Відзначився мужністю і майстерністю в бою за литовський населений пункт.
Седа, коли врятував палаючий танк і екіпаж. Для нього війна закінчилася на Далекому Сході під Мукденом. У 1953 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут з відзнакою. Нині директор Дніпропетровського науково-дослідного інституту гастроентерології. Автор більше 200 наукових робіт і 4 монографій. Нагороджений орденом Слави III ступеня та ще 15 орденами й медалями.

КРЯЧКО Григорій Григорович
(с. Новий Стародуб)
Член Національної спілки журналістів України, член Кіровоградського обласного літературного об'єднання «Степ». Поезії та прозові твори друкував у газетах «Літературна Україна», «Сільські вісті», «Україна-Центр», «Кіровоградська правда», «Народне слово», «Відомості». Його вірші та новели транслювались республіканським й обласним радіо і телебаченням. Автор книг «Заворожений степом» (2002), «Повінь» (2004).

КОВПАК Олексій Павлович
(1918, с. Зелене-21.10.1968)
Учасник Великої Вітчизняної війни, повний кавалер ордена Слави. Перед війною працював електромонтером на металургійному заводі імені Петровського в Дніпропетровську. До Радянської Армії призваний у 1943 році. Гвардії старший сержант, командир 76-міліметрової гармати. Відзначився при форсуванні Південного Бугу, визволенні Угорщини і в боях за Прагу. Після закінчення війни працював на залізниці в Киргизії.
КОЛЕСНИКОВ Микола Васильович
(1922, с. Новоп'ятниця Пензенської області - ЗО. П. 1943, смт Петрове)
Учасник боїв за визволення Кіровоградщини від німецько-фашистських окупантів, Герой Радянського Союзу (1943). Служив в артилерії, старший сержант. Особливо відзначився в боях за розширення плаїуі'ірму в районі Бородаївки-Погрібної (вересень-жовтень 1943 р.), коли знищив дві ворожі машини з боєприпасами, шість кулеметних гнізд і більше 120 гітлерівських солдатів і офіцерів. Загинув у бою.

КОСОЛАПОВ Віктор Григорович
(1922,с. Богданівка)
Учасник Великої Вітчизняної війни, повний кавалер ордена Слави. Перед війною працював у Ленінградській області, звідки і був призваний до лав Червоної Армії ( 1941). На фронті був розвідником. Кавалер ордена Слави І, ІІ та ІІІ ступенів (1944, 1945, 1966). Працював головою виконкому Чечеліївської сільради. На мирному фронті удостоївся орденів Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани».

ЛЕОНОВ Михайло Олексійович
(с. Романівна Кемеровської області - 18.10.1943, с. Зелене)
Герой Радянського Союзу (10.03.1944, посмертно). Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Командир башти танка розвідувального відділу штабу 18-го танкового корпусу (5-та гвардійська танкова армія, Степовий фронт). Проявив себе в боях за утримання плацдарму на правому березі Дніпра. Під час бою за с. Зелене його екіпаж першим увірвався до села. Танк було підпалено, але Леонов продовжував вести із нього вогонь, доки танк не вибухнув. Було знищено один ворожий танк, 15 транспортних машин, велику кількість гітлерівців. Нагороджений орденом Леніна.
ЛИТВИНОВ Іван Пилипович
(1907, с. Катеринівка Сумської області – 22.12.1943, смт Петрове)
Учасник боїв за визволення території області від гітлерівських загарбників, Герой Радянського Союзу (1943). Працював у колгоспі, обирався головою сільської ради. Брав участь у радянсько-фінській війні. На фронтах Великої Вітчизняної війни з липня 1943 року. Командир гармати, старший сержант, разом із розрахунком гармати першим форсував Дніпро в районі с. Бородаївки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Знищив три танки і близько 80 гітлерівців. 22 грудня 1943 р. в бою поблизу Петрового разом з обслугою гармати підбив ще сім ворожих танків. Загинув у бою. На могилі в смт Петрове установлено меморіальний знак. Ім'я Героя тепер має його рідне село в Сумській області.

ЛУБЕНЕЦЬ Микола Кузьмович
(ЗОЛ 0.1913, с. Новий Стародуб - 6.01.1987, м. Київ)
Герой Соціалістичної Праці (1958), радянський державний діяч. Після закінчення Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту (1940) працював на інженерних та керівних посадах. Заступник міністра будівництва підприємств металургійної та хімічної промисловості УРСР (1956-1957). Міністр будівництва УРСР (196.3-1967). Міністр будівництва підприємств важкої індустрії (1967). Здійснював керівництво великомасштабних будівництв (прокатний стан 5600 на заводі «Азовсталь», Криворізької доменної печі № 9). Сприяв будівництву нового приміщення школи в рідному селі. Депутат Верховної Ради УРСР 6-10 скликань. Автор 122 наукових праць з організації вироби ні ггва та управління будівництвом. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

МАТЯШ Микита Маркович
(16.04.1897, с. Новий Стародуб - 6.10.1988)
Герой Соціалістичної Праці (1966). Працював у колгоспі імені 40-річчя Жовтня Петрівського району. Вув знаменитим землеробом, керівником ланки кукурудзоводів. Розробив особливу технологію догляду за кукурудзою на всіх етапах її виірощування. Його ланка одержувала понад 100 ц/га кукурудзи. Нагороджений орденами Леніна і Трудової Слави, золотою і срібною медалями ВДНГ. Ім'я занесено до Золотої книги кукурудзоводів.

МЄЩАНІНОВ Олександр Іванович
(16.08.1879, м. Путивль Курської губернії)
Доктор медичних наук, професор. Рано залишився без батька, з великими труднощами здобув середню освіту і вступив на медичний факультет Київського університету, який закінчив у 1904 році. Через півроку почалася російсько-янонська війна, і він опинився в Маньчжурії. Після демобілізації три роки праї иовав ординатором у лікарні св. Анни російського товариства Червоного Хреста в Єлисаветграді, а згодом перейшов і на самостійну роботу хірургом у с. Петрове, а звідти в повітову лікарню Олександрії. Працюючи у Петрівській земській лікарні, він за зразком Єлисаветградської зробив там водопровід, каналізацію, водяне опалення. Багато уваги приділяв питанням асептики й антисептики, застосовував нові засоби, що сприяють поліпшенню протікання процесу загоювання ран. Широко популяризував застосування «зеленки» для обробки операційного поля. Виконав багато операцій на шлунково-кишковому тракті. Свій оригінальний оперативний метод лікування ран шлунка узагальнив у доповіді, з якою виступив на Всесоюзному з'їзді хірургів, а згодом надрукував у хірургічному журналі. За час роботи й Олександрійському та Слисаветградському земствах підготував понад тридцять сестер милосердя. Проводив санітарно-просвітницьку роботу серед населення, боровся проти знахарства. В Олександрії був організатором і головою наукового лікувального товариства.
За час роботи в Петровому й Олександрії написав 15 праць з актуальних питань медицини і хірургії. З 1919 р. до 1957 р. працював у Харківському інституті удосконалення лікарів на посаді завідуючого кафедрою, де підготував понад 500 фахівців. Під його керівництвом виконано чотири кандидатські і одна докторська дисертація, написано близько 100 наукових праць. Неодноразово обирався делегатом всесоюзних і республіканських з'їздів та конференцій лікарів.

ОНИЩЕНКО Григорій Харлампійович
(22.08Л913, с. Ганнівка - 17.05Л945)
Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943). Після закінчення чотирьох класів та гірничого технічного училища протягом п'яти років працював на Криворіжжі. З 1938 р. - у колгоспі «Нова нива» у рідному селі. За успіхи в роботі нагороджений свідоцтвом ВДНГ (1940). Був учасником сільськогосподарської виставки в Москві. На фронті - з перших днів війни. Особливо відзначився під час боїв за Київ. Серед перших переправився зі своєю гарматою через Дніпро і відкрив вогонь по ворожих вогневих точках. Відбив кілька контратак, забезпечивши переправу основних підрозділів. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

ПАРШИН Віктор Степанович
(1921, м. Кам'янка Пензенської області - 14.11.1943)
Герой Радянського Союзу (15.01.1944, посмертно). Закінчив 7 класів. У Червоній Армії з 1939 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Закінчив Орловське танкове училище (1942). Командир взводу 32-ї танкової бригади (9-й танковий корпус, 5-та гвардійська танкова армія, Степовий фронт). У бою 12 серпня 1943 р. біля с. Вієвка знищив 7 ворожих танків і майже роту автоматників. Загинув у бою. На честь Героя відкриті меморіальні дошки в Пензі та Кам'янці, названі вулиці в м. Козельок Калузької області та в с. Червонокостянтинівка Петрівського району.

ПЕСТУШКО Костянтин Юрійович
(псевдонім Кость Степовий – Блакитний) (10.02.1898, с. Ганнівка - 29.04.1921)
Військовий діяч. Після закінчення міністерської двокласної школи до 1915 р. навчався в механіко-технічному училищі в Олександрівську (Запоріжжя). Добровольцем пішов на Першу світову війну. Закінчив військову школу, дослужився до офіцерського чину. З 1918р.- в Армії УНР. Був обраний головою волосного революційного комітету в Ганнівці (1920). Переконав мобілізованих у Червону Армію селян об'єднатися в повстанський загін. У травні 1920 р. створив та очолив Степову дивізію, яка налічувала від 12 до 18 тисяч бійців. Вів боротьбу з більшовицьким режимом партизанськими методами. Згодом командував Першою Олександрійською повстанською армією, був обраний Головним отаманом Холодного Яру. Повстанський рух під проводом отамана Степового-Блакитного восени 1920 р. охопив усю Херсонщину і частину Катеринославщини. Загинув у Ганнівці в бою з підрозділом криворізьких чекістів.

ПЕСТУШКО Федір Юрійович
(псевдонім Юрко Степовий)
(1908, с. Ганнівка - 1987, м. Нью-Джерсі, США)
Громадський діяч, письменник. Брат Костя Пестушка (отамана Степового-Блакитного). Після закінчення середньої школи іі П'ятихатках навчався в Київському університеті, став його професором. Брав участь у радянсько-фашистській війні (1940). Потрапивши до Західної України, став членом керівництва ОУН. Після Другої світоної війни - в еміграції. 18 років редагував «Нову зорю» - українську католицьку газету та 10 років - часопис «Українське життя». Вважався бездоганним знавцем української мови. Автор документальних книг про ганнівських повстанців, очолюваних братом, «В херсонських степах» (1947) та «Зв'язкова Віра», збірки оповідань про голодомор 1932-1933 рр. «Сміх скрізь сльози».

ПОГОРІЛИЙ Семен Олексійович
(15.02.1915, с. Новий Стародуб - 21.02.1945, м. Маніл, Польща)
Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945). Здобувши освіту в рідному селі, працював у школі. У листопаді 1937 р. призваний до лав Червоної Армії. Закінчив полкову школу і військове танкове училище. Звільняв Київщину, Черкащину, Вінниччину, Молдавію, Румунію, Білорусію, Польщу. Його взвод особливо відзначився у боях за визволення міст Сохачів.Любонь, Іновроцлав, де знищив два паровози, два ешелони, дні гармати. 47 автомашин, 17 літаків, понад 300 фашистів, а 200 солдатів і офіцерів узяв у полон. У бою під містом Альтдам був смертельно поранений. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки.

ПУТІЛОВ Сидір Антонович
(15.05.1916, с. Лакушине Тюменської області - 30.10.1943, с. Петрове)
Герой Радянського Союзу (26.10.1943). Закінчив сільську школу та курси трактористів. Працював у МТС, потім - у районному відділенні міліції Свердловська. Па фронтах Великої Вітчизняної з липня 1941 року. Командир відділення зв'язку 1844-го винищунального протитанкового артилерійського полку (30-та окрема внинщувально-иротитанкона артилерійська бригада, 7-та гвардійська армія. Степовий фронт). Під сильним вогнем ворога на підручних .засобах 27 вересня 1943 р. переправився через Дніпро в районі с. Бородаївки (Верхньодніпровський район Дніпропетровської області), проклав кабельну лінію та протягом 5 діб жорстокого бою підтримував безперервний зв'язок між підрозділом та КП полку, своєчасно ліквідовував пошкодження на лінії. Нагороджений орденом Леніна, медаллю.

СИСОЛЕТІН Михайло Іванович
(12.1918, с. Аникіне Комі-Пермяцького автономного округу - 18.10.1943, с. Зелене)
Герой Радянського Союзу (10.03.1944, посмертно). Закінчив п'ять класів. Працював у колгоспі, на будівництві. У Червоїй Армії з 1938 р. З початку Великої Вітчизняної війни - водій танка розвідувального батальйону (18-й танковий корпус, 5-та гвардійська танкова армія, Степовий фронт). Загинув у бою за с. Зелене.

СТОЯНОВСЬКИЙ Дмитро Микитович
(24.12.1921, с. Новий Стародуб)
Заслужений лікар України, почесний член Міжнародного конгресу зі східної та народної медицини. Після закінчення 11-го класу поступив до Олександрійської медичної школи. Війна застала в армії, де він служив артилеристом у місті Перемишлі. Закінчив війну в Дрездені. Після сильної контузії півроку лежав у госпіталі, де заново вчився розмовляти і ходити. На санітарному потязі потрапив до Китаю (1945), уже звільненого від японців. У званні старшого лейтенанта фельдшер Стояновський прослужив у Китаї два роки, де й оволодів одним із найстаріших методів китайської народної медицини: голковколювання та припікання. Практикувати почав ще в Китаї, надаючи допомогу нашим офіцерам і солдатам. Пізніше продовжував удосконалювати навички під час навчання в Ленінградській військово-медичній академії, навіть вилікував її начальника. Служив у Гатчині Ленінградської області та в Казахстані. Перша робота «Иглоукалывание и прижигание» побачила світу 1977 році. Потім вийшли «Рефлексотерапія», «Знахарство и народная медицина», «Энциклопедия народной медицины», «Народная медицина», «Довідник-атлас», «Иглорефлексотерапия», «Краткий гомеопатический справочник», «Лечение почечно-каменной болезни», «Медицинская пьявка н кровопускание» та інші. Кандидат медичних наук. Відповідальний працівник Інституту міжнародних проблем. Проживає в Одесі.

ТАРАНЕЦЬ Олександр Михайлович
(26.03.1924, с. Зелене - 27.02Л998, м. Київ)
Український співак (баритон), народний артист України (1984). Закінчив Київську консерваторію (1955). Соліст Укрдержестради (1953), Укрконцерту (1959). Київконцерту. Перший виконавець пісень «Ми підем, де трави похилі», «Марічка», «Пісня про рушник», «Ясени», «Чорнобривій», «Моя стежина», «Прилетіла ластівка» та інших. Брав участь в озвученні 48 кінофільмів, серед яких «Літа молодії», «Киянка», «Роман і Франческа». Понад 120 днів співав для учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (1986-1987).

ТКАЧЕНКО Платон Петрович
(1915, с. Федорівна - 10.06.1944, м. Ленінград)
Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1941). Навчався в рідному селі, а згодом - в Олександрійському культосвітньому технікумі, після якого вчителював у Чечеліївській восьмирічці. Учасник радянсько-фінської війни. На фронті Великої Вітчизняної - з червня 1941 року. Особливо відзначився у вересневих боях (1941) на території Харківської й Полтавської областей, де знищив кілька ворожих танків і взяв у полон обслугу з гарматою. Закінчив курси молодших політкерівииків при Свердловському військово-політичному училищі Уральського військового округу та Вищу офіцерську бронетанкову школу у Магнітогорську. З жовтня 1942 р. - старший лейтенант, політрук 30-го окремого навчального танкового полку. Служив у 220-му гвардійському Гатчинському танковому полку на Ленінградському фронті. 10 червня 1944 року загинув на Карельському перешийку під час форсування річки Сестра. Похований на ленінградському Богословському кладовищі. Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни І ступеня.

ТЮЛЕНЄВ Микола Олександрович
(5.04.1889, с. Ганнівка - 12.12.1969, м. Київ)
Агромеліоратор, доктор сільськогосподарських наук (1940), професор (1955), член-кореспондент Академії наук України (1948). Після закінчення гімназії вчився на сільськогосподарському відділі Київського політехнічного інституту. Деякий час працював у Департаменті землі, згодом близько десяти років був науковим співробітником Радовельської болотної дослідної станції на Житомирщині.
В Українському науково-дослідному інституті гідротехніки і меліорації працював консультантом та обіймав посаду завідуючого відділом. Коло ного наукових інтересів - освоєння осушених торфоболотних ґрунтів для сільського господарства. У повоєнний час трудився в Київському гідромеліоративному інституті. З 1949 р. працював в Інституті фізіології рослин і агрохімії АН України, де розробляв агротехніку вирощування цукрових буряків та інших культур і методику досліджень на торфоболотних Грунтах. Сконструював разом із колегою С. І. Рудичем п'ятикорпусну кротово-дренажну машину, що дала можливість підвищити врожаї сільськогосподарські їх культур до 40 відсотків. Автор 250 наукових і науково-популярних праць із питань сільськогосподарського освоєння осушених торфоболотних ґрунтів, серед яких монографії «Культура цукрових буряків на осушених торфових ґрунтах України» (1938), «Осушення та освоєння боліт і заболочених земель» (1952), «Вирощування картоплі, овочевих та кормових культур на осушених болотах України» (1952), «Сіяні луки та пасовища на осушених торфових грунтах» (1953). Розроблена ним методика дослідів на торфоболотних ґрунтах свого часу була прийнята науковими установами Радянського Союзу. З 1964 р. до останніх днів життя працював професором-консультантом Українського науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації.

ШЕВЕЛУХА Віктор Степанович
(11.01.1929, с. Лелеківка)
Дійсний член Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ) (1985). Очолював кафедру рослинництва Білоруської сільськогосподарської академії та Білоруський науково-дослідний інститут землеробства. Працював заступником міністра сільського господарства СРСР. Автор 166 наукових праць. Під його редакцією вийшло 12 наукових робіт. Має 10 авторських свідоцтв.

ЧИРВА Михайло Тимофійович
(13.07.1929, с. Байраки, нині територія Червонокостянтинівської сільської ради)
Герой Соціалістичної Праці (1957). Після закінчення 5 класів був евакуйований від німецько-фашистських загарбників за Волгу (1941). У серпні 1944 р. пішов навчатися у ремісниче училище № 2 Олександрії на автослюсаря. Працював на Байдаківському вуглерозрізі (1946). Згодом закінчив курси машиністів крана (1947) і став працювати за набутою спеціальністю. У 1967 р. переведений гірничим майстром видобувної дільниці. Нині на пенсії, проживає в Олександрії.

ШЕВЧЕНКО Іван Теодорович
(1905, с. Новий Стародуб)
Хірург-онколог, професор. Шлях до медицини розпочав з Херсонської фельдшерської школи, після закінчення якої протягом двох років працював у лікарні. У 1930 р. успішно закінчив Харківський медичний інститут. Хірургічну діяльність почав у 1934 році, коли став головним лікарем санаторно-курортного управління України. Цього ж року був призначений керівником і завідуючим хірургічним відділенням одного з медичних об'єднань Києва. Подальша лікувальна й адміністраторська діяльність продовжувалася на посаді начальника лікувально-санаторної служби Південно-Західної залізниці. Закінчив аспірантуру в Київському медінституті, захистив кандидатську дисертацію, яку присвятив передраковим захворюванням (1940). Цього ж року був призначений доцентом кафедри хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів. У роки Великої Вітчизняної війни, маючи звання військового лікаря, був начальником медчастини оборонних формувань Народного комісаріату шляхів сполучення. Потім — провідним хірургом рядармійських медичних формувань. Виконуючи практичну роботу військового хірурга, лікуючи поранених, не залишив наукової діяльності. Результати його наукових спостереженії переважно були присвячені пораненням великих суглобів і лікуванню поранених у груди. Підготував 16 докторів і 54 кандидати медичних наук. Автор 250 наукових праць, серед яких 13 монографій. Нагороджений 6 орденами і медалями. Почесний член Всесоюзного, а також Білоруського та Казахського республіканських наукових товариств лікарів-онкологів.

http://www.w3.org/19... id='sites-page-title-header' style='' align='left'>Оксамитовий голос Олександра Таранця